Верховний Суд: Продаж спільного майна без згоди чоловіка – не привід для недійсності угоди.
Законодавство не передбачає можливості недійсності угоди при відчуженні загального спільного майна без письмової згоди одного з подружжя. Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові №304 / 1423/15-ц, текст якого надано нижче. Юридична консультація з житлових і сімейних питань по телефону: 068-7777-437, інформація на сайті: https://abslaw.com.ua/vse-vidy-yuridicheskih-uslug/
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
8 травня 2018 року м.Київ №304/1423/15-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ЖУРАВЕЛЬ В.І., КОРОТУНА В.М., КУРИЛО В.П. (суддя-доповідач) —
розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Особи 4 — представника Особи 2 на рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 15.09.2016 та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17.11.2016,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2015 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до Особи 2, Особи 3 про розірвання договору.
Позовна заява мотивована тим, що 28.12.2003 між нею та Особою 3 зареєстровано шлюб. За час перебування в шлюбі ними набуто автомобіль марки Hyundai-Tucson 2.0 GLS 2WD, 2008 року випуску, який зареєстровано за Особою 3.
22.07.2015 вказаний автомобіль на підставі довідки-рахунку було перереєстровано на Особу 2.
Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 27.10.2015 шлюб між нею та Особою 3 було розірвано.
Посилаючись на те, що під час укладення між відповідачами оспорюваного договору купівлі-продажу у порушення вимог стст.60, 65, 70 Сімейного кодексу вона не надавала своєї згоди на відчуження майна, що є об’єктом спільної сумісної власності
подружжя, Особі 1, змінивши під час розгляду справи позовні вимоги, просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу марки Hyundai-Tucson 2.0 GLS 2 WD та повернути автомобіль попередньому власнику.
Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 15.09.2016 позовні вимоги Особи 1 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу марки Hyundai-Tucson 2.0 GLS 2WD і даний транспортний засіб повернуто попередньому власнику — Особі 3.
Вжитий ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 1.03.2016 захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на транспортний засіб марки Hyundai-Tucson 2.0 GLS 2WD, який належить Особі 2, після набрання рішенням суду законної сили, скасовано.
Рішення районного суду мотивоване тим, що автомобіль, який є спільною сумісною власністю подружжя, було відчужено без згоди позивача, чим порушено її права як співвласника, а тому оспорюваний договір купівлі-продажу автомобіля відповідно до положень стст.215, 216 ЦК є недійсним.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 17.11.2016 рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 15.09.2016 залишено без змін.
Погоджуючись з рішенням районного суду та відхиляючи доводи відповідача, апеляційний суд зазначив про те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що автомобіль придбано ним за власні кошти, а тому не має підстав для застосування до спірних правовідносин положень п.3 ч.1 ст.57 СК.
У грудні 2016 року Особа 4 — представник Особи 3звернувся до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 15.09.216 та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17.11.2016, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили обставин у справі, від яких залежить
правильне вирішення спору, та не застосували норму матеріального права, яка підлягала застосуванню.
<…> 30.01.2018 справу передано до Верховного Суду.
Частиною 3 ст.3 ЦПК передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати КЦС дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У ст.263 ЦПК передбачено, що судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним нормам процесуального права судові рішення не відповідають.
Судами встановлено, що з 28.12.2003 до 27.10.2015 Особа 3 та Особа 5 перебували в зареєстрованому шлюбі.
Згідно з довідкою-рахунком ТОВ «Захід Авто-М» від 6.06.2008 Особа 3 придбав автомобіль марки Hyundai-Tucson 2.0 GLS 2WD.
22.07.2015 ТОВ «Автомотогруп» спірний автомобіль було перереєстровано на Особу 2.
Посилаючись на те, що автомобіль було відчужено без її письмової згоди, Особа 1 просила суд визнати договір купівлі-продажу спірного автомобіля недійсним, з підстав, передбачених стст.215, 216 ЦК.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (стст.60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до чч.2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм
належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім’ї майна.
Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа — контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з
подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у справі від 22.02.2017 №6-17цс17.
Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК (у редакції, чинній на час розгляду справи) кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.
Суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Особа 3 та Особа 2 діяли недобросовісно, зокрема, що Особа 2 знала чи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Суди вищевикладеного належним чином не врахували, не звернули уваги на те, що законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя та дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду не відповідають положенням стст.213, 303, 316 ЦПК (у редакції, чинній на час розгляду справи), а тому відповідно до ст.412 ЦК підлягають скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись стст.412, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 6 — представника Особи 2задовольнити.
Рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 15.09.2016 та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17.11.2016 скасувати.
У задоволенні позову Особи 1 до Особи 2, Особи 3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення автомобіля відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Джерело: Газета “Закон і Бізнес”
